Як Держлісагентство Украіни хоче реформувати лісову галузь?

Лісова галузь роками потерпає від прогалин у системі управління Держлісагентства – відомства, яке опікується 73% державних лісів України. Законодавчі колізії і «чорні діри» у лісовій сфері – результат адміністративних змін часів Януковича.

 До так званої «реформи Мірошниченка» 2010-2011 року лісами опікувався Державний комітет лісового господарства (Держкомлісгосп), а його роботу координувало Міністерство охорони навколишнього природного середовища (сьогодні Міністерство екології).

 Реформа реорганізувала Держкомлісгосп у Держлісагентство і підпорядкувала його Міністерству аграрної політики. Держлісагентство мало управляти ресурсами, тобто господарювати у лісі, тоді як Мінагро – формувати і впроваджувати галузеву політику. Формула взаємодії, яка працювала в уяві реформаторів, в реальності функціонує лише на папері. А як інакше? Адже в Міністерстві агрополітики за ліси, які покривають 16% території країни та щороку приносять десятки мільярдів прибутку, відповідає… аж одна людина. Чи може одна, навіть мегафахова людина, формувати та реалізовувати політику цілої галузі? Фізично це неможливо, тож на практиці Держлісагентство, не маючи повноважень, пише для себе закони, які саме впроваджує і слідкує за їх дотриманням, саме господарює, саме розподіляє ресурси і саме себе контролює, як у пісні «сам п'ю, сам гуляю, сам стелю і сам лягаю». Така ситуація, по-перше, – родючий ґрунт для корупції будь-якого штибу. Високий рівень зловживань у галузі визнала навіть очільниця Держлісагентства Христина Юшкевич (щоправда, вже «екс»). По-друге, структура, яка фактично виконує законотворчу, виконавчу та контролюючу функції, апріорі не зацікавлена у проведенні ефективної державної політики та реформуванні.

Такий стан речей, вочевидь, влаштовує Держлісагентство і дотичні міністерства та відомства, адже ідея реформування лісової галузі у владних кабінетах мусолиться з 2014 року.

«Зважаючи на відсутність консенсусу серед усіх зацікавлених сторін реформи рухалися лише точково, а систематичного підходу до вирішення проблем не було», – розказує завідувачка сектору міжнародних відносин, науки та зв'язків із громадськістю Держлісагентства Любов Полякова.

Стимулювати «консенсус» спробував Кабінет Міністрів. У липні цього року він доручив Мінагрополітики, Мінекології, Держлісагентству, Держгеокадастру разом з Мінекономрозвитку, Мінфіном та Мін'юстом протягом двох місяців розробити Стратегію реформування лісогосподарської галузі. Це означає, що Стратегія має замінити попередній реформаторський документ – Концепцію 2006 року.

Любов Полякова ділиться успіхами впровадження попередніх реформ: «Концепція передбачала відмову державних лісогосподарських підприємств від деревообробки. Вона частково була впроваджена, багато лісгоспів переглянули доцільність та ефективність обробки деревини та відмовилися від неї. Також була покращена співпраця між державними та недержавними структурами, були залучені приватні підряди до виконання лісогосподарських заходів. У деяких державних лісгоспах до 100% робіт у лісі виконують приватні структури на контрактній основі. Це залежить від підприємства, від зони, а загалом, це рішення директора підприємства».

Як абсурдно це не звучить, але Концепція реформування не зобов'язувала до реформування, а лише висловлювала побажання, і кожен лісгосп самостійно вирішував, прислухатися до нього чи ні. На відміну від Концепції, Стратегія буде обов'язковою до виконання, запевняє Любов Полякова: «Стратегія направлена на вдосконалення нормативно-правової бази лісогосподарської діяльності і на проведення реформування. Тобто вона більше сфокусована не на зміну діяльності, а на зміну законодавчої бази, на те, що буде нормувати проведення тих чи інших обов'язкових заходів».

Хоч розробляти Стратегію мала низка міністерств і відомств, проте Держлісагенство, вже традиційно, взялося планувати реформу самого себе без сторонньої допомоги. «Громадська рада при Держлісагентстві рекомендувала створити робочу групу із залученням представників Громадської ради, – каже Любов Полякова. – До складу групи, крім керівників структурних підрозділів Держлісагентства, увійшли два керівники регіональних управлінь лісового та мисливського господарства, представники від деревообробників, представники від науки та освіти, представники зацікавлених громадських організацій та міжнародних проектів». У підсумку плідної роботи народилася «Стратегія сталого розвитку та інституційного реформування лісового господарства України на період до 2022 року».

Документ має стати дороговказом на наступні п'ять років, хоча для лісової галузі це не термін: наприклад, лісовпорядкування робиться на 10 років, а промислового віку ліс досягає у 80.

З 18 сторінок Стратегії так і не зрозуміло, що ж Держлісагентство має на увазі під терміном «лісове господарство». Це лісорозведення, догляд, охорона, рубка, контроль, торгівля, наукова робота – все окремо чи разом? Мова лише про ліси агентства чи й про ліси інших відомств, структур, громад? А національні парки, заповідники, насіннєві, дослідницькі центри, мисливські господарства тощо є об'єктами «лісового господарства»? Яку форму господарювання мають на увазі автори: державну, приватну чи на орендних або концесійних засадах?

Перед розробниками Стратегії стояло завдання вказати шлях для інституційного реформування Держлісагентства. Тобто реформа має розділити функції Агентства та об'єднати за регіональним принципом понад 300 державних лісгоспів. Ще одна, не менш важлива мета – створити Державний фонд лісового господарства, який фінансуватиме лісову галузь.

AddThis Social Bookmark Button