Гаряча лінія Екологічного порятунку (044) 279 52 91

 

«Людського розвитку України»

1. Українська Рада Миру

 


 2. Національний технічний університет України ««Київський політехнічний інститут ім. Сікорського»

 


3. Громадська організація «Союз юристів України»


4.  80 -та окрема десантно-штурмова бригада


 

5. Всеукраїнський союз учасників бойових дій, АТО, ветеранів військової служби і правоохоронних органів

"Всеукраїнський Союз"

 


6. Емігрантське радіо

emradio.com.ua 


7.  Національна спілка письменників України


  8.  Українська асоціація зовнішньої політики

 


9.  «Український союз промисловців та підприємців»


 10. «Всеукраїнська спілка громадських організацій «Асоціація ветеранів спорту України» 


11.  «Асоціація екологічних організацій Казахстана»

 


 12. Партія «Захисників Вітчизни»

 

 


13. Аграрна Партія України


14. «Europejski Holding Energetyczny»


 15. «Благодійний фонд допомоги беезпритульним тваринам  HAPPY PAW»


  16. Всеукраїнська  громадська організація "Чесне слово "


  17. Первинна  профспілкова  організація "Трудова  солідарність"


18 . Всеукраїнська спілка громадських організацій «Громадянська Солідарність» 

 


19.Конфедерація журналістських організацій України

 

Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в OdnoklassnikiВідправити в Vkcom

Вода – нове рідке золото: або як Мінприроди збирається захищати українські річки?

60 000 доларів за 1,25 літри – стільки коштує найдорожча пляшка води у світі. Acqua di Cristallo Tributo a Modigliani – це суміш найчистішої джерельної води з Франції, островів Фіджі та льодовиків Ісландії. Дивуватися тому, що пляшка H2O у наш час може коштувати цілий статок, не варто. Поки ми уважно слідкуємо за світовими цінами на нафту, чиста питна вода поступово перетворюється на пріоритетний природний ресурс. Адже її нестача сягнула критичних масштабів – за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, 12,6 мільйонів людей щорічно помирають від забруднення води. 

 

У таких умовах ефективне управління водними ресурсами – на вагу золота! 
До вересня 2018 року водним потенціалом українських річок керували виключно державні органи, насамперед Державне водне агентство. Ані громадяни, ані бізнес не мали прямого доступу до прийняття таких рішень.
Провідні фахівці МГО «Рада з екологічної безпеки вже неодноразово звертались до Міністерства екології та природних ресурсів, до Національної академії медичних наук України, до Департаменту житлово-комунальної інфраструктури управління з питань енергозбереження, паливно-енергетичного комплексу та у сфері питної води з питання покращення екологічного стану м.Києва і підвищення середньої тривалості життя киян. 
Проблема забезпечення населення доброякісною питною водою надзвичайно актуальна та обумовлена багатьма чинниками, зокрема: низьким питомим водозабезпеченням територій, екологічно-гігієнічними проблемами джерел питного водопостачання, відсутністю сучасних технологій підготовки та відповідної нормативно-методичної документації з огляду на сьогодення.
У жовтні 2016 в Україні був прийнятий новий Водний кодекс. За експертної підтримки проекту ЄС APENA, у ньому передбачалося створення нового дорадчого органу – басейнової ради, відповідно до європейських законодавчих норм та зобов'язань згідно Угоди про асоціацію. Восени минулого року вони розпочали свою роботу. БР об'єднують усіх водокористувачів, тобто підприємства, сільське господарство, громадян і державні органи, для того, щоб ті спільно вирішували проблеми українських водойм. Зараз їх в Україні працює 13, відповідно до кількості географічних басейнів великих річок.
Модель їхньої роботи запозичена з європейського досвіду. Змінювати це Міністерству природи з 2016 року допомагав проект ЄС "Водна ініціатива Європейського Союзу плюс" (EU water initiative) через консультації щодо європейського законодавства, навчання українських держслужбовців, моніторинг стану поверхневих та підземних вод України тощо.

До уваги читачів – три практичні кейси, що пояснюють, як працюють басейнові ради.

Кейс №1. Повені на Закарпатті

Одна з найбільших проблем, від якої потерпають мешканці гірських регіонів України, – щорічні весняні та осінні паводки. Для прикладу, у травні цього року рівень води в басейні річки Уж вкотре перевищив історичний максимум. Місцева влада області готувалася до підтоплення Ужгорода й навколишніх сіл, але запобігти природним лихам у повній мірі не змогла. Сильні дощі призвели не лише до виходу річок із берегів, а й до зсувів і підтоплення багатьох населених пунктів.
Потенційним рішенням проблеми є будівництво малих гідроелектростанцій у регіоні. Водосховища дозволяють контролювати рівень води в річках. До того ж вони забезпечують стабільне електропостачання, тому в будівництві зацікавлені бізнес, інвестори та місцева влада. Наприклад, Хустська районна держадміністрація навіть надала дозволи компанії-забудовнику на заміри території та виготовлення технічної документації для каскаду міні-ГЕС на річці Ріка. Місцеві очільники пояснили таке рішення перспективою поліпшити фінансове становище сільських громад. Приміром, інвестор обіцяв сільській громаді Березова кількасот тисяч гривень прибутку щомісяця після початку роботи малої ГЕС, які б могли використовуватися на потреби населеного пункту.
Водночас гідроелектростанції можуть негативно вплинути на місцеву флору і фауну. Водні дамби перешкоджають руху риби у річці. Втручання в екосистему також призводить до зміни складу води. Тому влітку 2017 року селяни з Березова, Горінчева, Липчі, Кошелева та Іза виступили проти плану будівництва каскаду ГЕС. Рішення РДА було скасовано у судовому порядку. Однак періодично питання постає знову, і протистояння двох сторін продовжується.
По суті, головна функція басейнової ради у подібному випадку – це управління конфліктом. Абсолютно всі неурядові організації категорично проти втручання у водну екосистему. Конфлікт очевидний. А басейнова рада дозволяє сторонам зібратися, почути різні експертні позиції і разом їх розглянути. Можливо, збитки від паводків чи повеней перевищують екологічні втрати. На засіданнях Басейнової ради Тиси у квітні 2019 року ці проблеми вже обговорювали. Зараз турбота про екологію переважає. Якщо в межах роботи ради склалася якась спільна позиція, то вона завжди зважена. Адже, відповідно до букви закону, до складу органу входять і представники центральних органів влади, і місцеве самоврядування, і водокористувачі (не менше ніж 30%), тобто підприємці та аграрії і громадські активісти.

Кейс№ 2. Радіоактивний мул Дніпра

На відміну від сучасних закарпатців, Радянському Союзу було байдуже на довкілля. Тому з 1927 по 1980 роки на Дніпрі збудували потужний каскад з шести водосховищ, у тому числі в оборонних цілях. Кожну греблю потенційно можна підірвати при відступі військ і зробити земну поверхню непрохідною для важкої техніки внаслідок її сильного заболочення. Це дозволяє затримати ворога перед східними регіонами Донбасу та Кривбасу, що є цінними своїми природними копалинами.
Площа всіх дніпровських водосховищ займає 6950 км2, що майже дорівнює Чернівецькій області. Тому їх і називають морями. Таке масштабне втручання в довкілля порушує екологічну рівновагу й докорінно змінює умови водообміну. В другій половині літа тоненький верхній шар води зацвітає й починає гнити. Задихаються й гинуть риба та тварини. Змінюється й хімічний склад річки. В деяких місцях водосховища "з'їдають" до десяти метрів берега на рік, скоро вони дістануться навколишніх сіл.
Саме тому, починаючи з 2000-х, в Україні лунають ідеї спустити водосховища, тобто дозволити річці текти своїм шляхом, не перешкоджаючи руху води, поступово демонтувавши греблі. Однак це може нести певні загрози. Справа в тому, що після аварії на ЧАЕС на дні річки осів радіоактивний мул.
Якщо спустити Київське водосховище, відкриється багато територій, які нині затоплені. Ґрунт почне висихати, і вітер рознесе радіоактивний пил. Ми з вами будемо цим дихати. Тому дніпровські водосховища досі мають виняткове стратегічне значення.
По-друге, на Дніпрі стоять великі міста, система водозабору яких орієнтована на водосховища. Якщо їх спустити, то чимало точок водозабору опиняться на суші, а населення постане перед ризиком втратити водопостачання. Чи варто за таких загроз припинити роботу водосховищ? Якщо так, то як це зробити? В експертному середовищі є різні думки.
Ці та інші глобальні питання вирішуватимуться у Плані управління річковим басейном Дніпра (надалі ПУРБ). Цей документ – наче дороговказ для центральних і місцевих органів влади з управління водними ресурсами річки. Його має підготувати Держводагентство до 1 серпня 2024 року. Але згідно з визначеною в законі процедурою, потім ПУРБ має бути затверджений Кабміном, який не візьме його до розгляду без схвалення басейнової ради. Ба більше, рада як єдиний орган, що об'єднує усіх водних стейкхолдерів регіону, бере активну участь у його написанні. Власне, ухвалення ПУРБ – найважливіша функція БР. Завдяки цьому її статус перетворюється з дорадчого органу на орган, який приймає рішення.
Розробляти пілотні плани управління українськими річками допомагає Європейський Союз. Майбутнім Дніпра опікується "Водна ініціатива Європейського Союзу плюс" (EU water initiative). Це проект, що консультує країни Східного партнерства (Вірменію, Азербайджан, Білорусь, Грузію, Молдову та Україну) в побудові ефективної системи водного менеджменту з кінця 2016 по 2020 рік. Проект вже допоміг розробити пілотний ПУРБ річки Тиси. Наразі цей план перебуває на етапі доопрацювання, але вже доступний для розгляду громадськості.

Кейс №3. Тарифи на воду

У світі тарифи на воду, особливо для промислових підприємств, зростають у середньому на 6–7% щорічно. В Україні вода як природний ресурс дуже недооцінена за рахунок переоціненості надр. Тобто корисні копалини, як-от нафту чи газ, оцінюють значно вище, ніж воду.
Бізнес сплачує за використання води так званий екологічний податок – за скидання забруднюючих речовин. Підрахував, можно виявити що ті фінанси, які держава витрачає на воду, значно вищі за ті, які вона на ній заробляє.
Тому водні ресурси – це дотаційна сфера для українського суспільства.
В Європі басейнові ради можуть впливати на утворення тарифів, тому така ситуація там неможлива. Нині Команда підтримки реформ при Мінприроди, яку частково фінансує ЄС, разом з провідними фахівцями МГО «Рада з екологічної безпеки» та Держводагентством аналізує досвід роботи басейнових рад за кордоном і вивчає доцільність розширення їхніх повноважень.
Тоді рішення БР матимуть швидший ефект, а Україна потребує цього нагально. Більше половини української землі потерпає від дефіциту чистої води, а 10% відчувають критичний дефіцит вологи. Без вжиття термінових заходів посушлива територія до 2050 року може зрости ще на третину. 
Давайте забувати про нафту, вода – наше нове "рідке золото"!

AddThis Social Bookmark Button