Сергій Орєхов: «Ми маємо підтримку, нам є на кого орієнтуватися, нам є заради чого реалізовувати у життя ідеї та досягати нових цілей».

З масового усвідомлення екологічних реальних загроз, пов'язаних з тривожними змінами навколишнього середовища у світі почала відбуватися різка політизація екологічних проблем. Зараз ми спостерігаємо це й у нашій країні, кожна політична сила у своїй програмі наголошує про необхідність боротьби за чисте навколишнє середовище, але хто реально готовий цим займатися?

Дивлячись на досвід розвинених країн ми визнаємо, що нам є до чого прагнути та на кого орієнтуватися. Для нашої країни, як колись і для провідних західноєвропейських - найбільшу небезпеку представляють промислове забруднення атмосфери і води, радіаційна небезпека від АЕС, трансграничний перенос забруднення, екологічна ситуація у великих містах та урбанізованих районах.

 Натомість Україна ще й має ряд проблем, які притаманні країнам, що розвиваються: вирубка лісів, безсоромне розкрадання природних ресурсів, дефіцит прісної води і палива.

Слід відзначити, що в 70-ті роки ні капіталістичні, ні соціалістичні країни також не могли вирішили вищеперераховані проблем. Різниця (і дуже суттєва) полягала лише в тому, що держави з розвиненою ринковою економікою почали раніше реагувати на небезпечну ситуацію.

Розвинені країни Західної Європи і Японія, де обмеженість території та висока «щільність» техногенного тиску створювали особливо напружену екологічну ситуацію, першими прийняли екологічне законодавство. Саме тут з'явилися «зелені рухи», які пізніше переросли у партії «зелених», які вже в 80-х роках увійшли до складу деяких парламентів і в Європарламент. Поєднання екологічних гасел з боротьбою проти ракетно-ядерної зброї посилило їхню популярність. Саме під їх тиском були, ініційовані перші серйозні екологічні заходи урядів.

Саме так складалася в світі державно-монополістична екологічна політика, що реалізувалася в:

- Зростанні витрат держав і монополій на екологічні цілі;

- Створенні у всіх розвинених і багатьох країнах, що розвиваються міністерств охорони навколишнього середовища (СРСР був лише 129-ою країною світу, яка створила таке міністерство);

- Прийнятті державних екологічних програм і цілого комплексу законів по навколишньому середовищу;

- Освіту в найбільш розвинених країнах великих екологічних індустріальних комплексів, куди увійшли найбільші монополії, що налагодили виробництво очисного устаткування, і т. д.

Все це дало позитивні результати. Наприклад, у ФРН, однією з найбільш прогресивних країн в області екології, досягнуто серйозне оздоровлення екологічної обстановки на щільно заселеній і забудованої території, де зосереджені традиційно «брудні» виробництва (нафтохімія, вугільно-металургійний комплекс, АЕС і т. д.). Рейн перестав бути «стічною канавою» Європи: біологічну очистку проходять більше 90% вод, які туди скидуються. Проведена модернізація вугільних електростанцій, майже «чисте небо» над Руром – містом найбільшого скупченням шахт, металургійних і хімічних заводів.

Проаналізувавши все це, що можемо сказати, так, Україні дістався чималий спадок від СРСР у вигляді важких промислових підприємств, ми пережили екологічну катастрофу – вибух на четвертому енергоблоці ЧАЕС. Зважаючи на все це, політичні сили роблять усі необхідні заходи, що стосуються планування у покращенні екологічної ситуації. Інше питання полягає у реалізації цих програм та ідей.

Говорити можна багато, але ніщо не може бути показовішим за конкретні дії. Та як ми бачимо, після виборів обіцянки щодо змін на краще в екології України, швидко забуваються.

Ми маємо підтримку, нам є на кого орієнтуватися, нам є заради чого реалізовувати у життя ідеї та досягати нових цілей.