Лики лондонського Апокаліпсису. Найбільша екокатастрофа Британії.

Виповнилося 60 років однієї з найстрашніших екологічних катастроф в історії Англії. Великий смог огорнув Лондон 5 грудня 1952 р. і розвіявся тільки до 9 грудня того ж року. Те, що сталося було справжньою катастрофою, в результаті якої загинуло 12000 осіб і постраждало понад 100 000, що послугувало відправною точкою сучасного природоохоронного (екологічного) руху. Атмосферу тих задушливих днів і ночей відобразив фотограф американського журналу "Лайф".

На початку грудня 1952 року холодний туман опустився на Лондон. Через холод городяни стали використовувати для опалення вугілля в більшій кількості, ніж зазвичай. Приблизно до цього ж часу завершився процес заміни міського електротранспорту (трамваїв) на автобуси з дизельним двигуном. Замкнені більш важким шаром холодного повітря, продукти горіння у повітрі в лічені дні досягли надзвичайної концентрації.

Туман був таким густим, що перешкоджав руху автомобілів. Були скасовані концерти, припинена демонстрація кінофільмів, оскільки смог легко проникав всередину приміщень. Глядачі, іноді, просто не бачили сцену або екран через щільну завісу. Туман згустився настільки, що межа видимості скоротилася до п'яти метрів. Деякі городяни, вийшовши з дому, не могли знайти дорогу назад; збиті з пантелику непроникним смогом, вони могли йти, лише тримаючись рукою за стіни найближчих будинків.

Багато людей носили спеціальні маски з марлі, а деякі закривали обличчя звичайними хустками або шарфами, але ні те, ні інше не допомагало - дихати було нічим.

Спочатку реакція городян була спокійною, оскільки в Лондоні тумани - не рідкість. У наступні тижні, однак, статистичні дані, зібрані медичними службами міста, виявили смертоносний характер лиха - кількість смертей серед немовлят, людей похилого віку і тих, хто страждає респіраторними захворюваннями досягла чотирьох тисяч людей. Ще близько восьми тисяч осіб померло в наступні тижні та місяці.

Неприємний непроникний туман був однією з відмінних особливостей Лондона протягом століть. Про туман англійської столиці писав Діккенс, який називав його «частиною особистості Лондона», писали Конан Дойль в оповіданнях про Шерлока Холмса, і Роберт Стівенсон в «Дивній історії доктора Джекіла і містера Хайда». Туман - це таке ж надбання Англії, як архітектура старого Лондона або королівська родина.

Слово «смог» (отруйна суміш диму та вихлопних газів з туманом) з'явилося всього лише за сорок років до зазначених подій, і було введено в обіг в 1905 р. лікарем Генрі де Во.

У суботу 6 грудня 1952 в театрі Садлер Веллс «Травіату» перервали на середині через те, що глядачі раптово почали кашляти. Густий їдкий туман повільно наповнив залу, і побачити сцену з гальорки стало практично неможливо.

Лікарні наповнилися людьми із захворюваннями дихальних шляхів, а смертність у місті почала зростати. Спочатку цього ніхто не помічав, але через кілька днів виявилося, що у трунарів закінчилися труни, а у торговців квітами - траурні вінки. Машини швидкої допомоги не встигали доїхати до хворих - все місто постало в одній великій пробці не в силах зрушитися з місця. Люди вмирали від задухи. Шок, викликаний цим жорстоким уроком, змусив людей змінити своє ставлення до забруднення повітря. Лихо з усією очевидністю продемонструвало людям в усьому світі, що ця проблема являє собою безпосередню загрозу життю людей. Були прийняті нові екологічні стандарти, спрямовані на обмеження використання брудних видів палива в промисловості і на заборону сажовмісних газів. Серед вжитих заходів - введення в дію Закону «Про чисте повітря» (редакції від 1956 і 1968 років) і аналогічного Закону міста Лондона (1954 рік).