Український степ перетворюється у пустелю

Проаналізуємо все по черзі. Сонце посилає нам відносно постійний потік променевої енергії. Тоді чому ж в одному регіоні дуже спекотно, а в іншому погода на тій же географічній широті є прийнятною, адже кут падіння сонячних променів і відповідно кількість надходження енергії на одиницю поверхні в них однакові?

Справа в тому, що Сонце посилає до нас енергію насамперед не у формі тепла, а в основному у формі короткохвильового (видима частина спектру - світло) і частково ультрафіолетового випромінювання.

Якщо енергія світла потрапляє на непрозору поверхню, вона переважно поглинається, перетворюючись в тепло (інфрачервоне випромінювання) і частково відбивається знову в простір. Відповідно, характер поверхні і її здатність відбивати сонячні промені в простір є визначальними в її нагріванні. Наприклад, в тундрі взимку може світити сонце, однак низький

кут падіння світла і біла поверхня снігу на 98 % відбивають сонячні промені і енергія фактично не поглинається. Як результат - в Арктиці тепла мало.

А тепер перенесемося в Український Степ. При наявності добре розвинених рослин, що затінюють грунт листям, дуже високої температури в регіоні традиційно не буває.

Тобто більшу частину енергії світла використовують і трансформують зелені рослини. Зовсім інша ситуація там, де в наявності результатів діяльності людини: на поверхні ґрунту полів немає рослинності (чорний пар, рілля, витоптані пасовища, дороги, будівлі, транспорт) або з малорозвиненою рослинністю. Тут сонячні промені майже повністю поглинаються і трансформуються в теплову енергію. Найвищу температуру повітря, як відомо, формують пустелі - простір, позбавлений суцільного рослинного покриву. Саме нагріта поверхня суходолу є тією своєрідною плитою, яка нагріває грунт і приземної повітря, робить його сухим. Формується постійна зона високого тиску, яку обходять стороною вологі фронти повітря.

Дуже схожа ситуація влітку формується в сучасній зоні Степу.

Зараз зона Степу становить 41,5% площі країни. Майже половина цих земель має аграрний потенціал.

За останні 20 років середня температура в цій грунтово-кліматичній зоні зросла на 1,7 С. Кількість тепла, що надходить за теплий період року, істотно зросла. Наприклад, в умовах 2012 сума температур вище ніж 10 С.

Особливо інтенсивно наростають високі температури повітря.

Такі кліматичні зміни викликає і підсилює недалекоглядна діяльність людини, зокрема розорення території. У зоні Степу перетворені в ріллю 62,2% території, відбувається активне знищення лісових насаджень (лісових смуг, байраків, лісів, розорані водоохоронні зони річок та водойм і т.п.). На

Півдні сьогодні майже немає перешкод для сильних сухих і гарячих, які інтенсивно висушують землю і забирають дефіцитну вологу у посівів. Орні землі через активні деградаційні процеси, влітку перетворюються на твердий, схожий на цеглу, моноліт, з глибокими тріщинами. У таких умовах рослинам вижити складно.

За останні десятиліття відбувається фактичне усунення кордонів природно-кліматичних зон на 100-150 км на північ. Умови вегетації в традиційній зоні Північному Степу (Дніпропетровська, Кіровоградська області та ін) За останні роки фактично відповідали зоні Південного Степу. А у Південному Степі (Херсонська, Запорізька області, Кримська АР та ін). Реально проявляються ознаки опустелення.

Збереження наявних тенденцій змін клімату в найближчі 20 років становлять реальну небезпеку фактичної втрати для інтенсивного землеробства не тільки зони Степу, але й понад половини площ орних земель країни і майже двох третин площі сучасної зони Лісостепу.

Такі наслідки можуть призвести до десертіфікаціі (непридатності території для проживання людей і ведення господарської діяльності) значних регіонів, тобто фактично до:

- втарти у господарському використанні від 15 до 21 млн. га площ орних земель;

- недостачі щорічного валового збору від 24 до 40 млн. т якісного зерна та інших продовольчих культур (овочів, плодів, ягід, винограду, горіхів, кормів), що є традиційною продукцією зони Степу;

- неконтрольована міграції населення зони Степу у північніші регіони країни через неможливість ведення аграрного виробництва, дефіциту прісної і чистої води; дискомфорту навколишнього середовища для життя на Півдні.

Протистояти цим процесам, якщо вони досягнуть значного розвитку і руйнівної сили, буде надзвичайно складно.

Звичайно, зупинити небажані кліматичні тенденції неможливо, проте локально пом'якшити їх негативні наслідки цілком реально. Про це свідчать результати досліджень різних галузей науки. Наявні знання в процесі змін кліматичних умов вимагають і вимагатимуть істотного доповнення, конкретизації, системності та комплексності. Вони вже сьогодні необхідні для наукового обґрунтування "Програми збереження екологічно безпечних умов функціонування біоценозів і геоценоза зони Степу» і своєчасного втілення її в життя. 

 

AddThis Social Bookmark Button